Готовність дитини до школи

Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову всього способу життя і діяльності дитини.  Школа з її класно-урочною системою і чинними програмами ставить  дитину-першокласника в певні умови.          

Як показує практика, ці умови вимагають від дитини вміння:

·        організувати свою рухову діяльність;

·        діяти відповідно до вказівок дорослого;

·        аналізувати запропонований зразок (виділяти його з навчального матеріалу).

             Крім того, шкільне життя передбачає певний рівень

·        розвитку мислення і мовлення;

·        навичок мовного спілкування;

·        розвитку дрібної моторики руки і зорово-рухової координації;

·        наявності бажання йти до школи.

     Для визначення рівня готовності дітей для вступу до школи доцільно виявити ступінь шкільної зрілості.

        Під шкільною зрілістю мають на увазі рівень морфологічного, функціонального та інтелектуального розвитку дитини, який дає змогу зробити висновок, що вимоги систематичного навчання, різного роду навантаження, новий режим життя не будуть для неї надмірно стомливими.

Розроблено чималу кількість методик визначення готовності шестирічних дітей до навчання в школі. Кожний шкільний психолог вибирає ряд «зручних»  методик діагностики першокласників під час прийому до  школи. Що мається на увазі під «зручними»  методиками?

По-перше, методика повинна бути зрозумілою для використання психологом і  педагогом початкових класів, які проводять тестування дітей.

По-друге, методика  має  упродовж нетривалого часу давати достатній обсяг інформації.

По-третє,  важливі доступність, зручність і простота стимульного матеріалу.

 Вимоги до проведення процедури діагностики дітей  шестирічного віку.

·        Діагностика проводиться  протягом 20-25 хвилин (не більше).

·         Завдання даються в послідовності, зручній для дитини (якщо немає вербального контакту, то на початку пропонуються завдання невербального плану).

·         Під час діагностики обов'язкова присутність батьків, але вони не повинні бути в полі зору дитини.

·         Перед початком бесіди  потрібно  дати дитині можливість звикнути до нової для неї ситуації.

·         Під час обстеження батьки повинні сидіти ззаду віддалік, щоб дитина спілкувалась не з ними, а з педагогом.

·         Розмовляючи з особливо сором’язливою і боязкою дитиною, можна запропонувати комусь із батьків сісти з нею поряд, узяти її за руку,  щоб заспокоїти. При цьому треба стежити, щоб батьки не відповідали за дитину, не підказували їй відповідь.

·        Розмовляти з дитиною потрібно неофіційно, довірливо.

·        Запитання бажано ставити в усній формі, не ведучи записів. Якщо дитині важко відповісти, її слід побадьорити.

·         Ні в якому разі не слід  лаяти дитину чи  виявляти невдоволення за  неправильну відповідь або коли відповіді немає взагалі.

          Дослідження рівня готовності дітей до навчання показують загалом високий рівень граматичної підготовки дітей. Більшість з них читають текст плавно, швидко, правильно ділять слова на склади, усвідомлюють, що речення складається зі слів. Діти достатньою мірою підготовлені до оволодіння письмом, у них добре розвинена дрібна моторика: у більшості дошкільнят рухи впевнені, вони швидко та легко зупиняють руку.

       Усе це свідчить про те, що навчанню грамоти в дошкільних закладах приділяється достатньо уваги, більше ніж розвиткові мовлення, наочно-образного і словесно-логічного мислення, орієнтації у просторі, формуванню довільної поведінки.

Напрямки формування  шкільної  зрілісті дітей шестирічного віку

Орієнтація у просторі

    Уміння орієнтуватись  дуже важливе для успішного навчання у школі. Вправи на орієнтацію в просторі становлять для дошкільнят особливі труднощі.     

      Розвиток уявлень про просторові відношення тісно пов'язаний із засвоєнням їхніх позначень словами, тому, формуючи ці поняття, доречно подавати їх парами: верх-низ, над-під, спереду-позаду, ліворуч-праворуч.

      Виконуючи завдання на визначення понять  уліво-вправо, вгору-вниз, уперед-назад, середина, діти часом збиваються, намагаючись угадати правильну відповідь.

Наочно-образне мислення

      Розв'язання під час шкільного навчання  інтелектуальних завдань потребує від учня образного мислення, яке формується й розвивається на основі засвоєних ним узагальнених знань про предмети, явища та події навколишнього світу.

       Важливо, щоб батьки й педагоги заздалегідь подбали про те, щоб дитина набула високого рівня узагальнення та абстракції. З цією метою нові поняття слід подавати за допомогою моделей та схем, які в доступній дошкільнятам формі розкривають приховані якості та зв'язки між об'єктами довкілля, виявлення яких становить для дітей найбільші труднощі. У такий спосіб у дитини формуються тісно пов'язані між собою плани відображення: план реальних об'єктів і план їхніх моделей.

          Наприклад, формуючи уявлення про простір, дітей учать викладати з  геометричних фігур план розміщення меблів у ляльковій кімнаті або розставляти їх відповідно до запропонованого зразка. Згодом моделювання слід поширювати і на нові види діяльності дошкільнят

Словесно-логічне мислення

        Шкільне навчання будується на засвоєнні словесно сформульованих правил. Щоб вільно оперувати ними, дитина повинна мати добре розвинуте словесно-логічне мислення, яке базується на наочно-образному мисленні і є його природним продовженням.

        Старше дошкільня вживає у своєму мовленні слова різного ступеня узагальнення. Проте це не завжди є свідченням того, що діти й справді розуміють відношення між загальним (видовим) і частковим (родовим)  поняттями, що є основою логіки. Дослідження з цієї проблеми доводять, що в дітей старшого дошкільного віку словесно-логічне мислення розвивається значно краще, якщо поняттєві відношення розкривати їм за допомогою наочних моделей з умовно-символічним значенням.

Розвиток мовлення

       Процеси мислення і мовлення нерозривно пов'язані між собою. Рівень оволодіння мовленням — показник розумових здібностей і загального психічного стану дитини. Отже, це важлива складова її готовності до шкільного навчання. Добре розвинуте мовленн я передбачає вміння зв'язно, послідовно і зрозуміло для інших описувати предмет, картину, подію, передавати хід своїх думок, пояснювати те чи інше явище, логічно розмірковувати на задану тему.

      Мовлення дітей, що йдуть до школи, розвинуте недостатньо. Діти іноді використовують слова, не усвідомлюючи їхнього значення, що заважає їм опанувати більш високий рівень образного мовлення. Дуже важливо подбати про збагачення та уточнення словника дошкільнят, учити їх уживати епітети, порівняння, метафори, антоніми, синоніми. Цьому сприяє ознайомлення дітей з творами художньої літератури. Художні твори слід добирати у такий спосіб, щоб вони розкривали дітям різні грані дійсності: ознайомлювали з явищами живої і неживої природи, сферою людських взаємин, особистих переживань, світом мистецтва. Тому дитина ще до школи повинна навчитися складати зв'язну розгорнуту розповідь. Існує безліч способів сприяння розвитку мовлення в дошкільнят.

      Зокрема, їм можна запропонувати такі завдання:

1.Визначити за допомогою запитань (який? з чого? де? для чого?), про який предмет ідеться, та передати цю інформацію одноліткові.

2 Дати розгорнуті відповіді на запитання за змістом прочитаного.

3.Описати картину, іграшку, предмет.

      Удосконаленню мовлення дошкільнят сприяє їхня участь в інсценізаціях творів дитячої літератури.

      Щоб активізувати мовленнєву діяльність дитини, дорослий повинен уміти ненав'язливо підказати тему, проблему, можливий розвиток подій. Він мусить підтримувати найменшу дитячу ініціативу, ставлячи навідні, уточнювальні запитання, демонструючи своє зацікавлення, створюючи ігрові ситуації.

Особистісна готовність дитини до школи

      Особистісна готовність дитини до школи — дуже важливий компонент психічного розвитку малюка. Вона проявляється у ставленні дошкільняти до навчання, вчителя, самого себе. Вступаючи до школи, дитина має бути готовою до зміни ігрової діяльності на навчальну, до нових взаємин з дорослими та систематичної інтелектуальної праці.

      Перша важлива умова готовності дитини до постійної праці -  вміння підпорядковувати власні дії виконанню навчального завдання.

       Причиною неуспішного навчання маленьких учнів частіше за недостатній інтелектуальний розвиток або фізичну слабкість буває недостатній вольовий розвиток. Дитині зі слабкою волею важко дотримуватися вимог шкільного життя, їй складно опанувати свої емоції та бажання. Вона керується переважно найближчими метою та завданням.

       Провідний чинник вольового потенціалу дитини — спілкування з однолітками та дорослими. Соціально значуща для дитини особа є взірцем, який впливає на її поведінку. Орієнтуючись на позитивний зразок, дитина здатна докладати певних зусиль, проявляти стриманість.

       Успішність навчання в школі великою мірою залежить від здатності учня сприймати умовність навчальної ситуації, підтримувати рольові стосунки «учитель — учень».

       Якщо рівень довільності низький, дитина неспроможна усвідомити навчальне завдання в його специфічному значенні. У такому разі поставлені їй запитання вона сприймає як привід до побутового спілкування, часто не називає вчителя на ім'я та по батькові (вживає, наприклад, звертання тьотя), може раптово перервати хід уроку зауваженнями, що не стосуються теми заняття.

     Механізм підпорядкування правилам формується в групових іграх, у ході яких здійснюється двобічна форма контролю: діти добровільно стають носіями певних умовностей і вимог та стежать за їх виконанням.

Друга складова особистісної готовності до школи —  вміння дитини будувати стосунки з однолітками.

       Процес навчання у школі має колективний характер, що передбачає взаємодію та співпрацю всіх його учасників. Тому особливого значення для дитини набуває засвоєння правил поведінки в товаристві однолітків. Оволодіння цими правилами забезпечує гуманістичну спрямованість особистості, уміння співвідносити власні інтереси з інтересами інших людей, установлювати з однолітками партнерські стосунки. Ці якості теж розвиваються у процесі гри, де дитина на практиці засвоює норми моральної поведінки.

       Діти, які не опанували правил спілкування з однолітками, не вміють з повагою ставитися до інших: вислуховувати відповіді однокласників, радіти їхнім успіхам, співчувати в разі невдачі. Такі діти часто конфліктні, заздрісні, нерідко агресивні. Усе це гальмує їхню адаптацію до нових соціальних умов, входження в дитячий колектив. Отже, дуже важливим моментом особистісного розвитку дитини є знання нею норм спілкування та розуміння  необхідності їхнього дотримання.

Третя складова особистісної готовності до школи  -  розвинута самосвідомість, тобто розуміння дитиною того, що вона собою являє, які здібності має, як до неї ставляться інші люди.

        Найяскравіше самосвідомість проявляється в самооцінці — у тому, як дитина оцінює свої успіхи та невдачі, свої якості та можливості. Найчастіше в дошкільнят самооцінка завищена, що зумовлюється специфікою віку. Проте в деяких дітей вона буває заниженою, що може спричинити неуспішність навчання у школі, оскільки викликає страх невдачі, почуття постійної тривоги. Розвиток у дитини впевненості в собі, становлення почуття особистої гідності досягаються створенням для неї «ситуації успіху»: педагог власною поведінкою має показувати дошкільняті, що розуміє його, радіє успіхам і співчуває невдачам свого вихованця.

        Дуже важливо прищепити дитині віру в свої сили, не допустити  заниженої самооцінки. Для цього треба частіше її хвалити, у жодному разі не сварити за допущені помилки, показуючи, як їх виправити, щоб покращити результат.

Рекомендації щодо підвищення рівня готовності до школи

 дітей  шестирічного віку

         Для підвищення рівня розвитку мислення і мовлення велике значення має участь дитини в колективних іграх у позаурочний час. Потрібно частіше доручати їй виконання ролей, що вимагають прийняття певних рішень, активного мовного спілкування з дітьми (наприклад, роль лікаря, капітана корабля, продавця в магазині і т.ін.)

         Дитині з низьким рівнем розвитку мислення і мовлення з самого початку шкільного навчання повинні бути забезпечені додаткові індивідуальні заняття, спрямовані на більш повне засвоєння нею навчальної програми: пізніше ліквідувати прогалини буде важче. Корисно збільшувати обсяг пропедевтичних знань, що даються дитині (особливо з математики). При цьому поспішати з виробленням навичок непотрібно: працювати треба над осмисленням дитиною матеріалу, а не над швидкістю, точністю і безпомилковістю відповідей на запитання чи  виконання нею певних дій.

Увага!

        Не треба намагатися «натреновувати» дитину на розуміння і виконання завдань для перевірки розвитку мислення і мовлення. Це створить лише видимість успіху, а при зіткненні з будь-якою новою для себе проблемою дитина виявиться так само безпомічною, як і раніше.

        Недостатній рівень розвитку образних уявлень -  одна з причин виникнення труднощів у навчанні не тільки в шестирічному віці, а й значно пізніше (аж до старших класів). Разом з тим, період найінтенсивнішого їхнього формування припадає на дошкільний вік  і початок молодшого шкільного віку.  Тож якщо  дитина, яка йде до школи, має в цій сфері прогалини, їх треба намагатися ліквідувати якнайшвидше.

      Для розвитку образних уявлень надзвичайно важливе значення має образотворча і конструктивна діяльність. Щоб підвищити підготовленість дитини за цим показником, потрібно стимулювати її заняття малюванням, ліпленням, аплікацією, конструюванням з будівельного матеріалу та різних конструкторів. Корисно давати аналогічні домашні завдання: намалювати картинку, зібрати просту модель з конструктора і т.п. Добираючи  завдання, можна спиратися на «Програму виховання в дитсадку».

При недостатньому рівні розвитку дрібних рухів корисними є ті ж види діяльності, що і для розвитку образних уявлень. Може бути рекомендоване нанизування намиста, застібання і  розстібання ґудзиків, кнопок, гачків (у процесі ігор з лялькою – укладання її  спати, одягання для прогулянки та ін.).

     Для розвитку великих рухів важливо домагатися підвищення рухової активності дитини. Не потрібно залучати її до участі в змагальних спортивних заняттях: невдачі можуть спричинити негативне ставлення до зайнять фізкультурою. У цьому разі набагато корисніші заняття, які не мають елементів змагання: фіззарядка, жартівливі ігри типу «Коровай», «Баба сіяла горох» і т.ін. Батькам варто рекомендувати частіше грати з дитиною в м'яч (корисні будь-які ігри з м'ячем), стимулювати її лазіння по сходах і деревах, катання на лижах і т.ін. Дуже корисні заняття плаванням.  

     Важливу роль у підготовці дитини до школи відіграє навчальна діяльність. Навчання старших дошкільнят найефективніше тоді, коли педагог застосовує методи дошкільної, а не шкільної освіти, коли заняття не перетворюється на урок, а будується з урахуванням вікових особливостей дитини на ігрових прийомах.

     Шестирічні діти, які розпочинають навчання у школі, потребують особливої уваги та захисту з боку дорослих. Адже різка зміна позицій, середовища, перехід дитини на довільну саморегуляцію, емоційна нестійкість щодо оцінних впливів, фізичні навантаження потребують перебудови всіх її психічних процесів. Особистісно  орієнтована модель виховання, за якої враховуються вікові та індивідуальні особливості дитини, допоможе встановити з маленьким учнем оптимальні партнерські стосунки, налагодити атмосферу емоційної довіри та розкутості. Саме такий підхід забезпечить умови для повноцінного розвитку особистості дошкільника, гарантуючи йому всебічну психологічну захищеність і сприяючи успішній діяльності дитини в  майбутньому.